З історії Кіровської школи

 Рідна Кіровська школа!  

        Колиска дитинства. Не одне покоління вивела ти в люди, не одному поколінню юних дала прихисток у своїх стареньких стінах. До тебе думкою линуть випускники усіх поколінь. Тобі дякують за науку. Тебе згадують у всіх проявах життя ті, хто провів своє дитинство у твоїх класах, коридорах, кабінетах.

    Лежить у долині одного з Куяльників невеличке село Кірове. Розкинулись садиби по обидві сторони від центральної вулиці села. І саме в центрі, обабіч дороги, веде стежина до знаної кожному у селі будівлі – рідної Кіровської школи. Вона старенька і має свою історію.

      Відомо, що давно, на території сучасної Кіровської сільради, яка об’єднує села Кірове, Привільне, Сокорове, Новоселівка, жили німці-колоністи і переселенці із нечорноземних областей Європейської частини Росії. Це були селяни-українці, які розорились і втекли від своїх поміщиків-кріпосників. Перші поселенці і заснували село, яке виникло у 1787 році. Жителі села займались хліборобством. 75% землі належало економії пана Їжицького, німецького барона, на якого працювали селяни-кріпаки і наймані батраки. І село в честь пана називалось Їжицьким аж до 1935 року. Саме пан Їжицький збудував приміщення, де зараз розміщується школа. Коли після революції панів вигнали, то в двох приміщеннях організована була школа десятирічка для старших 5-10 класів, де навчалися до війни діти з сіл Торосове, Саханське, Нікомаровка, Орджонікідзе, Малоросове. А учні 1-4 класів села Їжицького вчилися у приміщенні сучасної контори. Школа тримала своє господарство. Діти з далеких сіл жили в гуртожитку.

       Під час голодомору 1932-1933 років біля нижнього корпусу школи був будиночок -«столова», в якому варили і роздавали дітям баланду. Опалювали приміщення соломою, курайом. В школу до війни приїжджала кіноустановка, яка демонструвала фільми. Школа працювала у дві зміни. Класи були у нижньому приміщенні, а у верхньому (сучасній школі) – були кабінети, спортзал, майстерня. Школа працювала як добре налагоджене господарство. Під керівництвом директорів Цвєткова Ніконора Трохимовича, Лисенка Андрія Миколайовича учнями було зроблено ставок (за сучасним сільським стадіоном), посаджено сад, де зараз лісок, висаджено виноградники, де сучасні корівники. При школі був організований для дітей піонерський табір. Під час війни в школі жили румуни. Після ВВВ середня школа була уже в селі Цебрикове, а на території нашого села Кірове була семирічка, де навчалися діти уже з сіл нашої сільради. А початкові класи були в селах і Привільне, і Новоселівка, і Сокорове. На ті часи село Новоселівка процвітало. Було багато молоді, була і школа, і клуб, і магазин. Багатий був колгосп, добре жили люди.

        В школі вчилися діти 1-4 класів, а приміщення школи спеціально збудоване. А в селі Привільному, яке до сих пір в народі називають Ляхове, школа була розташована в приміщенні, збудованому німцем. Там жили два брати німці. Їх розкуркулили в 30-х роках XX століття. Будинок одного брата забрали під школу, другого – під ФАП, його називали пологовим будинком. В школі було 4 класи. При школі жили і вчителі. До 1975 року на території Кіровської сільради була школа восьмирічка і три початкових школи по селах. Після об'єднання початкових класів із трьох сіл Новоселівки, Привільного і Сокорове в школі було 247 учнів, працювало 17 вчителів. Учні з інших сіл жили в пришкільному гуртожитку, а приїжджі вчителі – в будинку для вчителів. В цей період на чолі школи, її організатором, незмінним керівником з 1953 по 1984 рік був ,Степан Степанович Арабаджі директор від Бога, вчитель за покликанням, людина, яка залишила після себе світлий слід в душах усіх учнів і жителів села, яку знали як прекрасного керівника і в районі, і в області. Немов би сама природа потурбувалась про нього і щедро наділила такими рисами, як любов до людей, порядність, доброзичливість. Він досконало знав усі проблеми, які стояли перед школою, і турбувався про кожного вчителя. Всі свої знання Степан Степанович направляв на вирішення проблем навчання і виховання підростаючого покоління нашої держави. Він завжди був у пошуках нового, користувався у вчителів великою повагою. Його любили, поважали і цінували. До нього часто зверталися за порадою, бо знали, що завжди знайдуть підтримку, співчуття, одержать кваліфіковану допомогу. Вже минуло 20 років після його смерті, а жителі села, педагогічний колектив школи завжди згадують його добрим словом. Він виховав і залишив після себе цілу плеяду вчителів, які, пройшовши його школу, вчать і несуть у люди святе слово «школа».     

       Його справу продовжила директор-жінка, яка прониклась інтересами школи, її проблемами, її турботами і запитами Юрченко Галина Йосипівна. Всім, мабуть, зрозуміло: щоб працювати в школі, як колись так і тепер, треба любити цю справу і, насамперед, дітей. Є таке поняття – «династія». А вона є і серед вчителів нашої школи. Це вчитель початкових класів Савицька Антоніна Володимирівна – «старший вчитель» і її дочка Савицька Альона Володимирівна, сім'я вчителів Юрченко (Свідова) Галина Йосипівна і її чоловік (покійний) Свідовий Володимир Мефодійович. А тепер опорою школи, її молодим директором працює син вчительської родини Свідовий Сергій Володимирович, чиє покликання з дитячих літ – вчитель. Закінчивши в 2000 році Одеський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, працює вчителем фізкультури в рідній школі, 7 років пропрацював заступником директора з навчально - виховної роботи, а з 2007року – директором своєї ж школи.

Рідна Кіровська школа!Ти намагаєшся крокувати в ногу з глобальною комп'ютеризацією, новітнім обладнанням і сучасною технологією. Хоч як нелегко з матеріальним забезпеченням, але любов до своєї роботи, до дітей, які щодня переступають поріг старенької школи, перемагає все і надихає вчителів до праці, до нових зустрічей із своїми вихованцями.

                                                     Щасливого тобі майбутнього, рідна Кіровська школо!