Народний бюджет

заради процвітання рідного краю

         Моя земля, земля моїх дідусів, бабусь, земля тата і мами навчила мене любити.

         Люблю своє село. Це моя святиня. Це мій оберіг і моя колиска.

         Люблю Кірове навесні, коли воно потопає в білосніжній сукні, неначе зібралось під вінець. Люблю його достиглі колоски жита, червоні кетяги калини, похилені верби над ставком. Люблю зустрічати світанок, рожевий, як мрія. Мрія в щасливе майбутнє. Вірю, що вона збудеться, адже все, що було чи є, починалося саме з неї.

         Часто прошу в Бога хорошої долі. Прошу не для себе, а для всіх  кіровчан. Дивлюся на першокласників і думаю: «Боже, дай у житті їм талану. Вони такі ще юні. Перед ними ще так багато незвіданих доріг. Нехай їм пощастить». «Господи, нехай старість буде забезпеченою, адже у них так багато вчора і так мало завтра» - бажаю подумки літнім людям при зустрічі з ними. Бачу жінок, які до грудей притискають немовлят і прошу: «Боже, нехай вони будуть найщасливішими мамами на світі. Нехай їхні дітки порадують їх своєю шаною, повагою в майбутньому за недоспані ночі над їхньою колискою, за щоденні переживання і боязнь за їхню долю».

         Я люблю радіти життю, я вмію ловити кожну його хвилину, я можу в мріях дістатися неба, я люблю підставити свої руки дощу, не боячись промокнути, я можу душею проникнути в чуже горе і підтримати людину.

         А навчаюсь я в дев’ятому класі Кіровської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів. Мені дуже подобається кожного дня дізнаватись про щось нове, отримувати нові вміння. Більш за все мені подобається спілкуватися зі старшими за мене віком людьми, вислуховувати їх думку про те, що відбувається у нас в країні, в світі. Я люблю вести розмову з моїм старшим добрим другом, який працює в податковій інспекції. Дуже цікаво слухати його, коли він із захопленням розповідає про свою роботу. Треба бачити, як в його очах проявляється небайдужість до подій України. Від свого друга я дізнався про бюджет країни. Адже він є основою фінансової діяльності держави. В мене виникла така думка, що бюджет держави та його наповнення повинне знаходитися в центрі постійної уваги як тих, хто керує країною, так і простих громадян. Адже від наповнюваності бюджету залежить авторитет країни та добробут усіх людей.

А що для цього потрібно, щоб добробут усіх людей став кращим? Мені, здається, що керівниками повинні бути люди з тонкою душею, з добрим чуйним серцем, але щоб були вони вимогливими  і справедливими.

Мені хочеться найкращими словами подякувати людині, яка дбає про подальший розвиток та піднесення Одеського регіону голові обласної державної адміністрації Едуарду Матвійчуку.

Немов би сама природа потурбувалася про нього і щедро наділила його такими рисами: любов до людей, порядність, доброзичливість. Він користується повагою серед жителів Одещини. Його цінують. Завжди запальний, непосидючий, доброзичливий, легкий у спілкуванні. Це він, Едуард Матвійчук, використовує обласний бюджет заради процвітання рідного краю. З його ініціативи створено благодійний фонд «За Одещину», основне завдання якого - безкорислива діяльність спрямована на надання матеріальної, фінансової, соціальної, благодійної допомоги тим, хто її потребує. За час свого існування фонд «За Одещину» прийняв участь у фінансуванні всеукраїнської благодійної акції «Від серця до серця», урочистих заходів, присвячених Дню захисту дітей, Дню молоді. Едуард Матвійчук сказав, що в цьому році більше ста мільйонів гривень обласного бюджету буде витрачено на систему освіти. Ці гроші підуть на добудову шкіл, на ремонт дитячих садків, буде закуплено 47 шкільних автобусів. Один із них отримала і наша школа.

Я горджуся тим, що навчають в Кіровській школі. Я радію тому, що мрія наших школярів здійснилась.

Хоча друге вересня не відзначено у календарі червоним кольором, для педагогічного, учнівського колективів Кіровської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів та й для усього села цей день був не менш урочистим та святковим, ніж попередній – День знань. І привід для цього вагомий (у рамках регіональної програми «Шкільний автобус» з ініціативи голови облдержадміністрації Едуарда Матвійчука та голови облради М. Пундика) привезли до школи новенький, блискучий із запахом свіжої фарби автобус.

Вишикувалась на святкову лінійку уся шкільна родина, батьки, громадськість села. Гучними оплесками та урочистим маршем зустрічали транспортний засіб та голову районної ради В.І. Гіріна. І ось урочиста мить – голова райради вручає ключі від шкільного автобуса директору школи. Кращі учні школи перерізають традиційну червону стрічку і усміхнені, щасливі хлопчики та дівчатка заповнюють салон омріяного транспортного засобу. Мрія здійснилася!

Не забуває про нашу школу й районний відділ освіти, яким керує принципова, уміла жінка Толмачевська Тетяна Семенівна. Це вона з районного бюджету виділила кошти для придбання меблів в кабінети, це вона допомогла грішми відремонтувати ігрову кімнату для підготовчої групи. З її ініціативи поставлені металопластикові двері в кожному класі. Начальник Великомихайлівського відділу освіти Толмачевська Тетяна Семенівна планує в 2014-2015н. р. відкрити при нашій школі дитячий садочок. Уболівають за нашу школу  голова райдержадміністрації Вишняков Михайло Сергійович та голова райради Гірін Віталій Іванович. З районного бюджету виділили кошти для ремонту шкільної їдальні та закуплення  водонапірної башні для школи. А голова райради подарував ще для діток підготовчої групи великий килим, який розстелили на підлозі, щоб маленькі діти могли гратись і не мерзнути в ноги. Тож низький вам уклін, шановні керівники. І до того часу доки є в нас такі прекрасні, чуйні люди – будуть добрими душі наших дітей, буде квітнути проста, але така неповторна  сільська школа.

Моя школа процвітає. А там, де цвіте школа, буде цвісти і жити моє село. Багато таких сіл на Україні. Я знаю … Але наше село для мене найкраще. І нехай моє село – це лише маленька історія на полотні України, проте саме такі маленькі села, саме такі маленькі люди творять нашу велику історію. І я всім серцем вірю, що моє село, не дивлячись на нові труднощі, на демографічну ситуацію, виживе, вистоїть, дякуючи людям, які допомагають йому процвітати.

Над ним завжди майорітиме в повітрі під подихом вітру синьо-жовтий прапор, і будуть завжди лунати над ним українські надвечірні пісні. А якщо співаємо - одже ще живемо.

Мені хочеться закінчити свій твір такими словами:

Моя любов до села, до рідного краю

У серці моєму багаттям палає.

Ніколи й нікому її не згасити,

Допоки судилось на світі цім жити.